Записки кочевника

...або як не треба себе поводити за кермом

Зазвичай я воджу досить стримано і поводжуся за кермом максимально обережно. Зважаючи на мій невеликий досвід, це й не дивно.


Після грози на околиці Вільнюса

А досвіду в мене як кіт насцяв - в основному його здобуто на арендованих тачках. А такі акції трапляються не часто. Проте не в досвіді тут справа, а в моїй іноді занадто живій та бурхливій фантазії. Час від часу, коли хтось вже занадто довго маячить перед капотом, хочеться піти на обгін. І тут вмикається моя горезвісна фантазія і я вже бачу як ми всім екіпажем перетворюємося на фарш затиснутий рештками нашого транспортного засобу, що розхрестався на капоті КаМАЗу. Набравши занадто велику швидкість (на думку моєї хворої уяви) я вже бачу нашу автівку в кюветі, чомусь обов'язково колесами догори і подальше вирізання понівечених тіл автогеном теж, навіщось, бачу. Тож за кермом я максимально обережний хоч і не цураюся великих швидкостей коли це дозволяє ситуація на дорозі і здоровий глузд. Проте іноді і цей запобіжник дає збій і тоді трапляються непередбачувані ситуації про які я й хотів би вам розповісти.


( Багатолітер )